Передмова
В голові грає пісня безсмертного Віктора Цоя «Мама - анархія». І це не просто так. Вона одразу з’явилася після перегляду французького фільму «Анархісти». Дуже довго збиралася з силами щоб його подивитись і ось нарешті це сталося.
Отож, ділюся з Вами своїми враженнями.
Анархія – частина історії
Я насправді підтримую ідеї анархістів. Вони хоч і дещо ідеалістичні, але досить таки правильні. Їх відстоювали навіть зі зброєю, але у підсумку анархісти програли.
Їхні ідеї експлуатували комуністи, так само як і їх самих на фабриках, заводах, штольнях, шкідливих виробництвах. Але вони все одно вірили у перемогу і залишалися вірними своїм ідеалам.
Моральний вибір, перед яким постає один з головних героїв – поліцейський Жан Альбертіні чітко показує, що насправді рано чи пізно будь – якого зрадника викриють і його совість навряд чи залишиться чистою.
Він хоч і врятував одну з провідниць анархізму від загибелі, хлопець, який полюбив його як брата все ж загинув. Заспокоювало душу лише те, що він так і не дізнався про зрадництво друга.
Усе це вже частина світової історії минулого. Але без минулого немає майбутнього. Саме завдяки таким ідеалістам, якими були ці люди, життя і змінюється.
Найголовніший висновок, який можна зробити з побаченого – все здолає сила духу людей. Бо вільний дух неможливо знищити ні кулями, ні словами
P.S. Залишилося зважитися на прочитання книги Кропоткіна про ідеологію анархізму. І своїми враженнями про неї я теж поділюся.
Ніколи не зраджуйте свої ідеали. Бо заради них і варто жити.
З повагою ваша Helena
